"Кіно і Лубни" в лубенському музеї

"Кіно і Лубни" в лубенському музеї

26 жовтня 2019 року у краєзнавчому музеї імені Гната Стрілецького відбувся захід "Лубни і кіно".
Це був формат зустрічі живого музею. 
У 1894 році був знятий перший фільм. Через декілька років за свідченням нашого земляка доктора Сергія Тимофієва перше кіно з'явилось і в Лубнах, але постало воно у вигляді ярмаркових розваг. 
Справжнє кіно прийшло до Лубен на початку 20-х років.

Перші справжні картини почали демонструватись у приватному будинку вдови Піщанської (тоді на вул. Гімназійній - зараз вул.Тютюнника) під акомпанемент господині. За згадками це було десь у 1906 або 1908 рр. Люди того часу почали ходити у кіно замість служби в церкві тому, що події, показані на екрані, якраз відбувались у вихідні дні.

Саме кіно святий отець в той час називав таким, де орудує чортяка, і ходити туди небезпечно. Але ж тих, хто полюбив кіно того часу, це не зупинило.

З'явився перший стаціонарний кінотеатр ім.Горького у Лубнах. До кожного кінопоказу друкували спеціальні програми.

Як виявилось, лубенці не тільки любили дивитись кіно, але й мали своїх, виплеканих на рідній землі, справжніх талантів кінематографії. 

Цікаво, що за книгою "Фабрика людей" відомого діяча Матвія Погребинського (народився і жив у Лубнах) був знятий фільм "Путівка до життя". Сюжет цієї книги виявився такий: Матвій Погребинський був чекістом, і під його опікою знаходилося дуже багато безпритульних дітей, більшість з яких були малолітніми злочинцями. І от в 1926 році Матвій вирішив створити перші трудові комуни, в яких почали перевиховувати дітей, не так, як у в'язницях, а підходячи до їх свідомості. Були визначені умови, за якими вони там перебували. Він був перший, хто придумав таку комуну, де за допомогою довіри та праці діти перевиховувались, а вже після цього його ідеї почали наслідувати інші. Почали створювати схожі.

Далі вже "Кіно і Лубни" стосується саме кінокомедій. 

У 1958 році у місцевій газеті, яка на той час називалась " Ленінська зоря", з'явилась замітка:

- "режисером С. Параджановим ведуться знімання фільму комедії "Перший парубок" за сценарієм лубенських письменників П.Лубенського та В.Безорудька..."

Не менш цікавим моментом, який згадував Петро Лубенський, був при зніманні сцени " поросяткові потрібно було пробігти 100 метрівку" - його майже вирізали із кінострічки, оскільки жодне порося не змогло пробігти стільки. І тоді команда поїхала на свиноферму, і Параджанова осяяла думка...він поставив освітлення, всю знімальну групу на невеликій відстані один від одного, коло бігової доріжки дав кожному з групи по поросяті. Команда : "Перший, мотор! - перший біжить. "Стоп! Потім другий - мотор!",  третій, і так далі. І, о Великий Бог - кіномонтаж, щось відрізали, щось підклеїли, і порося кулею пробігає стометрівку. Оскільки кіно було не кольорове, ніхто і не помітив, що всі поросята були різні - біленькі, руденькі, смугасті, плямисті та інші. Чого не зробиш заради мистецтва.

Коли Лубенський мандрував із Києва до Лубен на знімання "першого парубка", помітив зупинку у Пирятині. І саме там він побачив, як недбалий працівник бензозаправки зупинив рух цілого потоку автомобілів. Тоді у нього виникла ідея написати сценарій до фільму "Королева бензоколонки".

І у 1961 році на світ з'явився фільм, який переглянуло 53 мільйони людей, який був проданий у 40-ка країнах світу. А Пирятин став відомий на весь радянський союз.

Картина вийшла українською мовою, а потім дубльована російською. 

Якось у московській газеті була надрукована стаття, де досліджувалось питання, хто з радянських сценаристів написав сценарій. Журналістка з обуренням визначила, що на одному з перших місць - автор з провінції, з районного міста Лубни. І зробила категоричний висновок -"...це свідчить про низький рівень і смак у нашого радянського народу".

Леонід Гайдай.

Цікаво, що коріння його знаходиться в селі Оріхівка Лубенського району, де народився його батько Іов Гайдай.

Дуже знаковий фільм, який лубенці вважають своїм " Весілля у Малинівці". Стрічка була знята у 1966 році, яку подивилося 74 мільйони глядачів. Якщо поцікавитися в жителів села Піски, Хорошки, то вони покажуть зо три десятки хат, де жили режисер Андрій Тутишкін, актори Михайло Пуговкін, Маргарита Криниціна, Михайло Водяний та інші, а також наголошують, що дехто на Лубенщині навіть одружився. Повезуть і до дуба в Березоточі (досі зберігся), розкажуть про млин у Мацківцях, та про загальні плани Мгарського монастиря. 

Якщо ви передивитесь одну зі стрічок, зняту в 1977-му році в кіностудії Довженка "Дипломаты поневоле",то зможете побачити річку Сулу.

У наших місцях народився народний артист Петро Сергієнко, у селі Вовчик. Грав він у театрі і кіно. Це було в далеких 50-60-тих роках.

Також в Лубнах жив Василь Іващина, який знявся у деяких цікавих стрічках в київських кіностудіях. У 2014 році його не стало.

В гості до музею приїхав  Чорний Ігор Євсійович, який знав деяких відомих діячів того часу.  Він виявив бажання прочитати одну цитату із книги: "Як запевняє Олександр Іванович Ковінько, гумористи народжуються головним чином на Полтавщині, він доводить, що цьому сприяють не тільки знамениті полтавські галушки, а й те, що перший полтавський гуморист Іван Котляревський зробив заклик: "Гумористам народжуватись тут, на Полтавщині!!".

історія культура кіно Лубни
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі