Вшанування художниці Любові Початко

01.11.19 року в галереї мистецтв відбувся захід присвячений даті 10-ти років від дня смерті художниці Любові Петрівни Початко, лауреата літературно-мистецької премії імені В. К. Малика, яка усе життя на своїх картинах оспівувала красу навколишнього світу, тендітну вроду квітів, створювала дивовижні натюрморти. Тому й несуть її твори  любов, даруючи світло людям.

Любов Петрівна народилась 23 вересня 1935 року в м. Лубни. Напередодні війни маленька Люба йшла з мамою до тата до військового табору. По дорозі спіткнулась, та так невдало, що отримала вивих і травми. Дитинство Любові пройшло в злиднях, у юності друзів було мало, бо її весь час переконували, що вона дитина з обмеженими можливостями. Книжки, які вона читала з великим захопленням, були порадою та візою для молодої дівчини, але крім самостійної опрацьованої літератури про видатних художників ніхто не допоміг їй. До всього доводилось доходити самотужки. Вона вдосконалювала свої роботи кожного разу і досягала майстерності. Картини Любові Початко виставлялись в Полтаві, Києві, Москві, Лубнах. У 1966 році було випущено поштову листівку з малюнком "Шипшина", а в 1982 році у журналі "Україна" було надруковано кілька репродукцій її робіт. У 2001-2006 рр. майстриня створює цікаві роботи "Мир та любов", "Три голубки", "Вінок Чураївни" та "Лаври і терни", які символізують страсть земного життя, змушують задуматись над його суттю. І хочеться вірити, що "Лаври" не заведуть у "Терни". Розповідь про художницю була б не повною без згадки про її вірші, вмінні у місцевих газетах у різні роки, що дало можливість ширше розкрити талант майстрині, її поетичну душу, своєрідність світосприйняття, духовної самореалізації.

Свіча.

Я просто свіча.

Мій вогник блідий,

І слави гучної не маю.

Та в радості й горі

Потрібна завжди,

Я, свічу іншим, згораю.

В 2007 році Любов Початко стала лауреатом літературно-мистецької премії імені В. К. Малика у номінації "Мистецтво та монументальна скульптура" за творчий доробок у галузі народного мистецтва (художні роботи), збереження історичної спадщини та традицій минулого для прийдешніх поколінь. Останні роки життя Любов Початко мала щирих подруг - краєзнавця, громадську діячку і просто небайдужу людину Віру Бутрим, матеріали якої і використані для цієї статті, а також за її активної участі була видана в кількох екземплярах книга "Дивосвіт Любові", присвячена 70-річному ювілею художниці Любові Початко, та суддю Валентину Череднікову, ці дві жінки дочасно покинули цей світ, що дуже вплинуло на вразливу душу мисткині. 2 листопада 2009 року перестало битися її серце, похована у селі Войниха Лубенського району. Колекція картин, більшість з яких створенні звичайними кольоровими олівцями, Любові Початко зберігаються у двоюрідного брата художниці - Володимира Початка і він люб'язно їх надав для виставки, а частина у фонді Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького. Співробітниця музею Тетяна Сафронова розповідає про художницю: "Сьогодні нам час згадати про видатну жінку, майстриня жила серед нас 10 років тому, але в неї не було можливості виходити на вулицю, і ми її не могли зустріти серед міста. Всі ці намальовані квіти вона просила, щоб приносили їй додому, і це я знаю від тих людей, які її постійно провідували. Одна з таких людей Тамара Миколаївна Дяченко, яка була її подругою. Всі хто її згадають, це тільки ми, бо в художниці не було дітей, вона не була заміжня."

Тамара Дяченко розповіла: " Ви знаєте, не можу без хвилювання говорити про Любов Петрівну. Я з нею познайомилась, коли ще була жива її мама. Перший раз побачила її влітку, бачила її картини, спочатку моя робота не була пов'язана із галереєю, я більше займалась краєзнавством. Ось одного разу із Мгаря ми йдемо зі сапами, пололи буряки, кукурудзу, пити хочеться, жарко. А в нашому музеї працювала Наталя Михайлівна Баклай, вони родичі з Любов'ю Петрівною, то вона казала: -Зараз ми до Початків зайдемо. А я знала, що та жінка малює картини, в моєму уявлення це була дуже травмована жінка. І коли я її в перший раз побачила - тендітну, гарну, ій було тоді трохи більше 40-ка років, схожа на дівчинку. І не така в неї велика травма, просто мама її дуже жаліла. Після війни ще можна було рік у гіпсу полежати, і був би результат, так казав лікар Тимофєєв. Вона цього не зробила, а травма почала розвиватись далі, мама жаліла її, що на неї будуть звертати увагу, і Люба не виходила практично нікуди. Проте до художниці приходили спілкуватися люди. Дуже її цінував Володимир Кирилович Малик - друкував статті про неї в журналі "Україна", йому подобалась її робота "Батькова скрипка".

Спочатку вона малювала з натури, на подвір'ї було багато квітів, потім їм дали квартиру у військовому містечку - її світ був обмежений чотирма стінами, і лишився він тільки у вікні, вже не так багато приходило до неї людей. Це дуже сильна духом людина. І якось мама її захворіла - в неї був інсульт. І Любов Петрівна доглядала її сама. А коли не стало її мами, вона запанікувала спочатку, але з часом, вона змінила квартиру, стала хазяйнувати, до неї приходили інші люди. Картину "Червона рута" подарувала Валентині Семенівні Чередніковій. Хочеться саме сьогодні згадати таку ліричну, щиру, тендітну душу, і мені пощастило знати її. Я хотіла ще порівняти пісню "Квітка-душа" з її тендітною душею. "

ttps://youtu.be/AUlo7u2FvfI