80 років з Дня народження посульського піснедара Олександра Житинського

80 років з Дня народження посульського піснедара Олександра Житинського, 05361.com.ua

20 січня виповнюється 80 років з Дня народження знаного посульського
піснедара, засновника й художнього керівника самодіяльного народного
хору "Родослав", Заслуженого працівника культури України Олександра
Житинського. Він залишив нам збірники пісень "Калинова сопілка",
"Срібні ручаї", "Посульські мотиви", "Хай українська пісня лине!" і
світлу-пресвітлу пам'ять про себе.


ВТРАТА ДУХОВНОСТІ І КУЛЬТУРИ – ЦЕ ВТРАТА НАЦІЇ

Ця незабутня зустріч відбулася на початку 2019 року у Лубенській
центральній бібліотеці.

 Творчий вечір  з Олександром Митрофановичем Житинським, Заслуженим
працівником культури України, Лауреатом премій імені Володимира
Малика, Міжнародного відкритого рейтингу популярності та якості,
Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Червона калина», керівником і
засновником лубенського самодіяльного народного хору «Родослав»,
самодіяльним композитором, посульським піснедаром .

Згадуючи про своє дитинство, він розповідав, як багато років тому у селі завжди лунали пісні, люди поважали народну пісню.
Малий Сашко  сам навчився грати на гармошці батька, який був
самодіяльним музикантом і забороняв йому чіпати інструмент.

Але Олександр Митрофанович ховався у скриню, щоб не так було чути
звучання, брав гармошку і грав. А допомагала йому старша сестра, яка
клала качани кукурудзи під віко, щоб Сашкові вистачало повітря на час
«занять» і пантрувала, щоб ніхто із дорослих не застав їхню «музику».

Отакою була його перша «консерваторська» самоосвіта.

В часи його дитинства всі кращі музики  села збиралися щовечора та на
великі свята на вигоні, змагалися у майстерності гри на гармошці.
Коли лунали переливи гармошок, як зізнавався Олександр Митрофанович,
тоді йому хотілося сміятися і плакати водночас, а ноги самі йшли у
танок, так він любив музику.

І настав той момент, коли йому все таки довелося вразити батька. Коли
на одному святі батько, як знаний гармоніст, грав на гармошці, Сашко
насмілився запропонувати:

-«А можна тепер я зіграю?».

Здивований батько
простягнув йому інструмент.

Репетиції у скрині не пройшли дарма, батьки та всі сусіди були дуже
захоплені  майстерністю його гри.

Закінчивши школу, йому довелося відразу йти працювати на ферму рахівником.

Але найбільше в той час Олександру Митрофановичу хотілося отримати
освіту. Він розумів, що повинен реалізувати себе.

Вже коли він працював у ремонтних майстернях міста Лубен, його талант
помітив Микола Островський, завідувач клубу. Він запросив Олександра
до участі у концертах. Далі була рекомендація завідувача відділу
культури  на вступ до Гадяцького культурно-освітнього училища.

В той час, а це були 60-ті роки минулого століття, бажаючих навчатись
у цьому закладі було 18 чоловік на одне місце.

Йому вдалося пройти конкурс і стати студентом. Це при тому, що він
грав на слух, лише на другому курсі навчання зізнався, що не
розуміється на нотах. Але згодом освоїв і їх.

 Група першокурсників із тридцяти чоловік до кінця навчання, через
п’ять років, вже складалася із дванадцяти найталановитіших випускників.

З великою вдячністю Олександр Митрофанович згадував своїх педагогів
Бориса Никифоровича Лазоренко, Костянтина Івановича Черевика,
Анатолія Семеновича Шарапова.

Радісно згадував, наскільки великою була любов до мистецтва, як
цінувались таланти, розвивалась культура, відбувалися постійні
концерти, конкурси. У всіх школах, закладах і організаціях обов’язково
звучали хори, шаленими темпами  розвивалася художня самодіяльність.

Із великим болем Олександр  Митрофанович говорив про стан справ
сьогоднішньої культури:

-«Повірте мені, сьогодні ми втрачаємо найцінніше! Все що могли, ми вже втратили, але втрата духовності і культури, яка відбувається сьогодні - це прямий шлях до втрати нації!

Ми забуваємо народну українську пісню, ми забуваємо рідну мову. Люди
добрі, ще три-чотири роки - і нас не буде як нації!».

Мабуть ми самі винні в цьому.

 «Я півстоліття свого життя віддав для того, щоб жила українська
пісня! – сказав тоді Олександр Митрофанович. Учасники народного хору
«Родослав» - це святі люди, які пропагують українську пісню на власному
ентузіазмі, не дають їй померти. Ми повинні віддавати, доки можемо,
свій талант!».

І вони таки віддають свій талант на радість людям, глибока українська
пісня у їхньому виконанні освітлює душі.

Маестро Олександр Житинський все своє життя перелив у пісню.

Згадаємо його сьогодні із шаною і повагою.

80 років з Дня народження посульського піснедара Олександра Житинського, фото-1 80 років з Дня народження посульського піснедара Олександра Житинського, фото-2
народна пісня піснедар Олександр Житинський
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі