До 100-річчя Лубенської школи

У 2020 році Лубенська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2
відзначає 100 років з дня заснування.
З історії школи.
 За даними архівних документів, учителів-ветеранів та старожилів
міста, історія середньої школи № 2 бере свій початок з 1920 року.
Причому, розміщена вона була не в цьому мікрорайоні, а в районі
Хорольського спуску. До 1928 року це була початкова школа, а з
1928-1929 н. р. стала семирічкою.
 З розповіді ветеранів та учня того часу Литвинова Аркадія Петровича,
1930 року народження, який навчався в школі з 1938 по 1941 роки,
встановлено, що школа мала два приміщення. Перше було розташоване в
районі колишньої районної дирекції кіномережі, друге – за Вічним
вогнем. У школі був невеликий актовий зал, де давалися концерти,
проходили вечори та ранки. До цієї школи ходили учні з вулиць Верхній
Вал, Нижній Вал, Карпилівка, Олійниці, Халявицького, Короленка.



  У роки Великої Вітчизняної війни, в період окупації міста,
приміщення школи були зруйновані і заняття не проводилися. Відродилася
школа в приміщенні, де був дитсадок - по вулиці Достоєвського. Заняття
тут проводилися з вересня 1943 року по грудень цього ж року. У грудні
1943 року школа переїхала в приміщення довоєнної семирічної школи № 3.

 До війни директором школи № 2 був Оранський Яків Тимофійович, який в
1941 р. виїхав в евакуацію. Заступником директора був Логвин
Семенович, який зберіг документи про учнів, але його самого
розстріляли фашисти. Документи в школу передала його дружина.

  Цікавою є історія довоєнної школи № 3.

У 1913 році підприємлива людина на прізвище Мушкетик побудувала одноповерховий будинок на вулиці Перекопській, а в дворі - два будиночки для своєї челяді. Куди занесли революційні вітри власника Мушкетика ми не
знаємо, а вже в 1920 році в цих приміщеннях влада відкрила однокласну
школу № 3. В 1923 р. – це вже чотирикласна школа, де навчалося 105
учнів. Завідувачем школи був І. Ф. Рибальський. В 1928 році було
організовано 5 - 7 класи. Очолив семирічку директор Улізько. В кінці
30-х роках на чолі школи став Г. В. Вакс. Перед війною школа мала 16
комплектів, в яких навчалося понад 400 учнів.

 У роки окупації школа була закрита, оскільки тут німцями був
відкритий військовий шпиталь. Після визволення Лубен, у вересні 1943
року, тут знову відкрилася школа № 3, але в грудні 1943 р. вона була
перейменована в школу № 2. Першим директором школи після визволення
міста був Іваницький Іліодор Костянтинович (1897-1961 рр.). Важкими
були ці повоєнні роки як для учнів, так і для вчителів. Школа не
опалювалася, вікна були забиті пресованими цементними дошками. У
класах були учні різного віку, підручників майже не було, писали на
обгортковому папері або на старих книгах між рядками. Першокласники
навчалися письму, використовуючи надруковане в газетах, тому що
букварів не було зовсім.

 Велика робота була проведена вчителями та учнями школи по відновленню
навчально-матеріальної бази школи. Відшукувалося обладнання,
підручники, розграбовані зі шкіл під час окупації. У школі працювала
«фабрика» по ремонту книг. Було зібрано, відремонтовано і здано в
шкільну бібліотеку понад 700 книг.

 Незважаючи на труднощі, старання учнів були величезними, а знання
міцними. Учні групувалися в бригади, ланки, виробничі бригади.
Виконували вправи під диктовку одного з кращих учнів. Програмовий
матеріал вчили також бригадним способом по черзі кожен читав його й
переказував.
Відродили свою роботу комсомольська та піонерська організації, учком
школи. Школа проводила велику громадську, політичну й
суспільно–корисну роботу серед населення міста. Учні та вчителі були
частими гостями у військовому госпіталі, читали пораненим бійцям вісті
з фронтів, про трудові подвиги людей, виступали з концертами.
  Стало традицією збирати посилки з подарунками, виробами,
виготовленими власними руками, та відсилати напередодні свят на фронт
бійцям у військові частини.
У піонерській дружині діяло 5 тимурівських команд, які допомагали
сім’ям фронтовиків заготовляти паливо, обробляли присадибні ділянки,
допомагали збирати городні культури.
  Ця велика робота, проведена школою, не залишилася непоміченою - в
1946 році піонерській дружині школи було присвоєно ім’я Героя
Радянського Союзу Зої Космодем’янської.
  У 1945 році повернувся з евакуації і став директором школи Оранський
Я. Т. Після звільнення Лубен від фашистів у школі працювало подружжя
Кацунів. Кацун Фаїна Петрівна – вчителька російської мови та
літератури, талановитий вчитель, у роки війни була членом підпільної
групи та була заарештована поліцією. Чоловік Фаїни Петрівни – Сергій
Наумович – викладав фізику. Досить яскравою особистістю була вчителька
української мови та літератури Слісаренко М. Ю., учасниця Другої
світової війни.
  Учні та вчителі школи зробили вагомий внесок у відбудову
зруйнованого міста, багато днів відпрацювали на благоустрій його
території, на відбудову залізничного мосту через р. Сулу та заводу
«Комунар». Заготовляли в приміському лісництві дрова на зиму,
працювали на колгоспних полях в селах Новаки, В. Булатець, Вовчик,
Мгар.
 За чотири післявоєнні роки було зібрано 112 т металолому та 11 т макулатури.
 Пам’ятним у житті школи був 1948 рік. Школа стала середньою.
Кількість класів зросла з 12 до 22. Заняття проходили в трьох
приміщеннях.

 З 1949 по 1952 директором школи працював Муха Микола Семенович. Після
нього до 1954 року директором школи був Фесенко І. С.
 Саме в цей період зародилися й зміцніли шефські зв’язки з заводом
«Комсомолець», де директором працював Нелін І. В. Як згадував Муха М.
С., педколектив школи «творчо» використав 2-й ювілей – 70-річчя з дня
народження Й. В. Сталіна та 30-річчя утворення СРСР і під ці дати було
капітально відремонтовано старі приміщення. А матеріали для проведення
ремонту виділив підшефний школі завод «Комсомолець». Про хороші
шефські зв’язки школи і заводу писала газета «Червона Лубенщина» і
говорилося по міському радіо.
 Після цих подій директора Муху М. С. було переведено на посаду
завідуючого Оржицьким відділом народної освіти, а школу очолив Фесенко
І.С.
З 1954 по 1966 роки школу очолював Іван Петрович Цьохла.
 Готуючись до 40-річчя Радянської влади, в 1957 році педколектив школи
разом з батьками та шефами методами народної будови розширили
матеріальну базу школи. У цей час було добудовано 7 класних кімнат та
збудовано нову майстерню.
  Багато сил і енергії було затрачено з обладнання шкільної майстерні
токарними, фрезерними верстатами. Налагодженню їх роботи доклав зусиль
Порада Микола Пилипович. Навчально -матеріальна база з трудового
навчання була поповнена завдяки шефським зв’язкам із заводом
«Комсомолець», «Комунар», профтехучилища № 12 та № 13. Гурткова робота
неодноразово відмічалися на міських та обласних конференціях учителів,
а 11 гуртківців школи № 2 завоювали право представляти Полтавщину на
Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві в 1957 році.
 З 1958 року школа разом з атестатом почала видавати свідоцтва про
присвоєння повної професійної кваліфікації токаря чи фрезерувальника
Вагомий внесок зробили вчителі школи в побудову пам’ятника
піонерам-героям І. Сацькому, Т. Бутенко, Б. Гайдаю, провівши не один
суботник, а зароблені кошти перерахували у фонд побудови пам’ятника.
  Велику роботу було проведено зі збору коштів на будівництво
нафтопроводу «Дружба». Є відомості, що в цей період школа допомогла
підшефним колгоспам «Зоря» с. Новаки та «1-ше Травня» с. В. Булатець і
щороку збирала з 20-30 га картоплю, з 50-60 га кукурудзу, а частину
зароблених коштів перераховували у фонд семирічки. За ці трудові
подвиги частина піонерських загонів дістала право називатися
загоном-супутником семирічки.


  До 20-річчя Перемоги в школі проводилася велика пошукова
військово-патріотична робота. Учні здійснювали шефство над братськими
могилами, допомагали інвалідам, сім’ям загиблих воїнів, дізнаються про
нових невідомих героїв, подорожують по містах-героях. Тоді вперше
проводилася військово-спортивна гра «Зірниця».
  З 1966 по 1982 рік школу очолював Петро Костянтинович Шокало.
Зростання кількості учнів у мікрорайоні поставило перед колективом
школи завдання про добудову школи. Це питання обговорювалося у відділі
освіти, де завідуючий Ткаченко Іван Іванович висловив пропозицію про
будівництво нової школи. Але, оскільки коштів у освіті, як завжди, не
було, то побудувати нову школу можна було лише методом народної
будови. Велику роль у проектуванні та будівництві школи відіграли
тодішні партійні та радянські керівники: 1-й секретар міськкому
компартії України А. М. Соболєв, голова міської ради І. П. Гончаров,
які часто були на будівництві, вирішували глобальні питання, які не
могли вирішити відділ освіти та дирекція школи.
  Постійними учасниками будівництва школи були завідуюча міським
відділом освіти Герман Г. Д., головний інженер рембудуправління Шкуда
Л. І. Все ж головний тягар по організації цієї великої роботи ліг на
плечі директора школи та батьківський комітет. На загальношкільних
батьківських зборах було прийнято рішення - відпрацювати кожному
вчителю та батьку по одному тижню на будівництві школи. А скільки було
відпрацьовано учнями днів і як можна було організувати
навчально–виховний процес в таких умовах, важко навіть уявити. Але
вирішення всіх цих складних проблем лягло на тендітні плечі молодого
заступника директора Малюги Лідії Сергіївни. Велику роботу по
організації батьків на будівництво провели класні керівники,
класоводи. Необхідно відмітити особистий вклад заступника директора по
господарській частині Пшеничного Миколи Мусійовича, технічного
персоналу школи.
 Спільними зусиллями школи, сімей та громадськості будівництво школи
було завершено. Відкриття нової школи відбулося в 1977 році.
 Перед колективом школи постали нові завдання по створенню
навчально-матеріальної бази, яка б відповідала вимогам програми. В ті
часи склалася традиція – до ювілею готувати подарунок. В 1977 році
відзначалося 60-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції. В
1980 році відбулася московська олімпіада, а траса олімпійського
вогнища проходила повз школу № 2. Саме в цей період було побудовано
чудовий спортивний комплекс з нестандартним обладнанням, створено базу
з військово-спортивного виховання молоді. Значний внесок у цю справу
зробили вчителі Шапаренко А. Г. та Петраш В. Ф.


 У 1982 році директором школи став Дем’янець Володимир Миколайович,
який очолює її по даний час.
 У школі склався міцний, дружний і творчий колектив, здатний
вирішувати найскладніші проблемні питання навчально-виховного процесу.
Залучаючи батьків, використовуючи шефські зв’язки, дирекція школи
спільно з профспілковою організацією створила чудові умови для роботи
педколективу та учнів школи. Кожний вчитель має обладнане робоче
власне місце в учительській, а для учнів створено навчальні кабінети з
найновішими в аудиторіях письмовими столами та необхідним унаочненням.
В усіх кабінетах сучасні меблі, дотримується світловий, температурний
режим.
Школа естетичного і художнього оформлена, в чому велика заслуга
вчителя малювання Ковтуна І. М. До послуг учнів та працівників школи -
чудова їдальня, де організовано гаряче харчування. У першу чергу
обслуговуються діти – сироти, напівсироти, діти чорнобильців,
учасників АТО, учні 1-4 класів.


Медпрацівники школи щоденно слідкують за здоров’ям дітей та вчителів,
щорічно проводиться медогляди працівників та учнів.


Методичну допомогу вчителям та учням надає шкільна бібліотека, де
створено фонд підручників, який нараховує до 42000 екземплярів, та
фонд художньої літератури, який містить до 21000 книг.
Школа підтримує тісні зв’язки з бібліотеками міста та районною
бібліотекою ім. В. К. Малика. Жодний захід, який проводиться в місті
цими закладами, не обходиться без учнів та вчителів школи № 2.
 Як наслідок, навчальний заклад збагачується міцними знаннями. Щорічно
учні школи стають призерами міської, обласної, республіканської
олімпіад.
  І тон в цьому задає директор школи, вчитель з основ права Дем’янець
В. М., учні якого були переможцями республіканських олімпіад з
правознавства на протязі 6 років, а досвід правовиховної роботи школи
вивчався на семінарі директорів міста. Його ім’я не раз звучало на
підсумкових нарадах в інституті вдосконалення вчителів.
  Високі знання надавали учням з історії - вчителі Легуша Л. М.,
Лисенко І. С., учні останні роки також були призерами міських,
обласних, республіканських олімпіад з історії. Не відставали від них і
вчителі іноземної мови Кочергіна А. О., Недбайло Н. С., фізики –
Силаєва М. Д., хімії – Малюга Л. С., Анорічєва Р. П. А базою для всіх
цих учасників є початкова ланка освіти, яку забезпечують вчителі
молодших класів. Багато років свого життя віддала школі Заслужений
вчитель України Тюкова Р. С. та Євтушенко Л. О., вчителі Корінь М. К.,
Назаренко З. Г., Богатиренко М. П., Марченко Л. С., Ткач Г. Д., Петраш
О. Я., Цілуйко Н. П., Дерега В.М., Дерега І.В.
 За період існування школи склалися педагогічні династії: Кацун Ф.П.
та Кацун С.Н., Ткач Г.Д. та Ткач М.С., Шапаренко А.Г. та син Шапаренко
О.А., Євтушенко Л.О. та дочки Буторіна О.М., Погрібна А.М., Дерега
В.М., Дерега І.В. Неоцінимий вклад в розвиток школи внесли учителі
Малик В.К., Малюга Л.С., Порада М.П., Толочій М.Р., Хало О.І., Цапенко
В.І. та інші.
 З 1966 по 1982 р., коли школу очолював Шокало П.К., було проведено
реконструкцію школи, яка завершилась в 1976 році: збудовано спортивний
зал площею 200 кв.м., зал їдальні на 200 посадкових місць, новий
триповерховий навчальний корпус. Залишились без змін лише старий
одноповерховий корпус №2 та приміщення майстерні. У 2006 році
розпочалася добудова до центрального корпусу триповерхової споруди.
Вона завершилась в 2017 р. У ній розміщені нові майстерні та актовий
зал на 323 місця.

  З 1982 року по даний час директором школи працює Дем’янець Володимир
Миколайович. Очолюваний ним колектив провів повну реконструкцію всіх
внутрішніх приміщень за євростандартами. У 2003 р. в школі добудовані
внутрішні санітарні вузли.
 Усього в школі працює 94 працівники, з них 40 учителів мають
кваліфікаційну категорію «Учитель вищої категорії», 7 - «Учитель
першої категорії», 5 – «Учитель другої категорії; 17 учителів мають
педагогічне звання «Учитель-методист», 15- «Старший учитель», 3
учителі школи мають почесне звання «Заслужений учитель України»:
Євтушенко Л.О., Тюкова Р.С. та Дем’янець В.М.
 Щорічно школу закінчують більше 100 випускників, з яких, як правило,
численна кількість закінчує із золотими, срібними медалями.
 Багато випускників продовжує навчання у вищих, середньо-спеціальних
навчальних закладах. Про свої успіхи вони інформують учителів на
щорічних зустрічах випускників, що відбуваються в школі. Велика
кількість випускників школи стали відомими людьми не лише в України, а
й далеко за її межами.

історія школа 100-річчя Лубни
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі

Суспільство
КП «Лубни-водоканал» просить абонентів терміново сплатити за послуги з водопостачання та водовідведення та оплатити борги за попередній період ( в разі наявності таких). В період карантину стрімко знизились надходження оплат за послуги від абонентів КП «Лубни-водоканал», тому підприємство не має коштів в повному обсязі розрахуватися за електроенергію. Наразі КП «Лубни-водоканал» попереджено про відключення об’єктів водопостачання від електроживлення і, як...
Освіта
Лубенська спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів N6 отримала чергову перемогу. Цей заклад на 4-му місці в обласному рейтингу результатів ЗНО серед 303 навчальних закладів Полтавщини! Це визначна перемога всього педагогічного колективу. Вітаємо!
Екологія
Дніпро обміліє вдвічі. Такі прогнози дають фахівці Інституту водних проблем і меліорації НААН. 5 років в країні фіксують маловоддя й посухи. У 2020 році річки обміліли настільки, що питання рекордного мілководдя вже двічі виносили на засідання РНБО. Адже це стало загрожувати національній безпеці. Україна має один з найнижчих в Європі показників забезпеченості водою. Якщо щорічний доступ до водних ресурсів становить менше за 1,7 тис. куб. м на людину, то це...
Культура
На правому березі річки Сліпорід розташоване мальовниче козацьке село Ісківці. Саме тут, у центрі, біля ошатного діючого будинку культури вже четверте століття росте дуб-велетень, який є пам’яткою природи. Чимало історичних подій довелося побачити йому, а його велетенська крона, наче голова мудрого старця, пам’ятає всі легенди Ісковець. За легендами та переказами його засновником був запорожець Юсько (Йосип), якому вдалося вирватися з тяжкої турецької нево...
Політика
Розпочалася гаряча пора місцевих виборів. Лубенська ТВК вже прийняла документи та офіційно зареєструвала перших кандидатів на голову Лубенської ОТГ і депутатів. Але вчора, 22 вересня, сталася така прикра подія - в приміщенні, де знаходиться ТВК, зникло світло. І ТВК у повному складі спокійно пішли додому. Це по крайній мірі, безвідповідальність, особливо після обіцянки мера Грицаєнка О.П. контролювати забезпечення територіальної виборчої комісії. І цілком...
Суспільство
У селі Клепачі Лубенського району 20 вересня було відкрито і освячено новозбудований храм Різдва Пресвятої Богородиці. Споруджувався храм за проєктом лубенської архітекторки Ірини Казакової, під керівництвом прораба Олександра Піддубного. Всі роботи по будівництву храму фінансувалися родиною Михайленків. Настоятель храму отець Димитрій відслужив першу святкову службу.
Суспільство
Наслідки розгорнутої фахівцями юстиції роботи, спрямованої на погашення заборгованості по заробітній платі, істотно відчуваються впродовж 2020 року. Так, цьогоріч державні виконавці на користь мешканців Полтавщини, Сумщини та Чернігівщини вже стягнули близько 30 мільйонів гривень боргів по зарплаті. «Виявлення майна боржника, проведення опису, його оцінка та передача на реалізацію – це невичерпні етапи процедури примусового виконання рішень суду щодо стягн...
Різне
В Україні 22 вересня відзначається День партизанської слави. У цей день згадуємо тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи власного життя у лихоліття 1941-1945 років. Сьогодні у нашій країні знову точиться війна і на Донбаській та Луганській землях теж є ті, хто у підпіллі чинить спротив російським загарбникам. До повного визволення України ми не знатимемо їх імен. А сьогодні згадаємо тих, хто був у складі підп...
Суспільство
Плануєте одружитися з коханою людиною, але не знаєте, які документи необхідні для подачі заяви про шлюб? – Тоді розповідаємо. Для того, аби подати до відділу ДРАЦС заяву про реєстрацію шлюбу, необхідні наступні документи: ●паспорт або паспортний документ; ●для тих, хто раніше був у шлюбі – документ, що підтверджує його припинення. Документи, видані компетентним органом іноземної держави, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено...