"Дерево життя" - за життя

"Дерево життя" - за життя, фото-1

Науковий співробітник Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького Тамара Дяченко розповідає:

У квітні-травні зазвичай розпочинається туристичний сезон. На жаль, нині цей час затьмарений підступною хворобою. Зате є можливість глибше познайомитись з тими пам’ятками та визначними місцями, які знаходяться поруч з нами. Адже у кожному регіоні є свої перлини української землі. Маємо такі перлини історико-культурної спадщини і в наших тисячолітніх Лубнах.

Це, зокрема, будівля колишньої Лубенської земської лікарні (нині дитяча поліклініка та міський центр реабілітації дітей з інвалідністю). Збудована в 1913-1915 роках турботами основоположника лубенської хірургії Г.А. Афанасьєва на кошти повітового та губернського земства за проектом молодого архітектора Дмитра Дяченка, будівля є одним із небагатьох уцілілих в Україні шедеврів українського модерну. Серед архітектурних елементів цього стилю чимало таких, що возвеличують красу природи і навколишнього світу. Згадаємо деякі з них. Над входом до лікарні - фронтон барокового малюнку з гербом міста Лубен та написом «Лубенская земская больница». За ним відновлено водозвідну башту з високим наметовим дахом, увінчаним шпилем з рипідою – «сонце правди». На початку вхід виділяв високий трапеційний портал, на облямівці якого було вирізьблено слова Тараса Шевченка: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Дерев’яні двері прикрашав різьблений орнамент на тему «дерево життя». Стіни основної частини корпусу членували великі вікна, облямовані лиштвами з фронтончиками з майоліковими зображеннями квітів і птахів. Наріжні ризаліти головного фасаду прикрашають ніші, в які вписано дві різьблені композиції з тією ж темою «дерева життя», що за своєю технікою нагадують знамениту полтавську вишивку «білим по білому». Трапеційні вікна лівобічного фасаду мали досить витончені лиштви, що нагадували вишивані рушники. Дах був вкритий глазурованою сірувато-блакитно-синього кольору черепицею, викладеною у вигляді килимового орнаменту. Горищні віконця на даху мали форму маленьких хаток. До війни у цій вишуканій будівлі знаходились хірургічне та родильне відділення Лубенської лікарні. Як і більшість великих приміщень у центрі Лубен, її було спалено при відступі гітлерівських військ у вересні 1943 року. В післявоєнні часи довгий час тут знаходились восьмирічна школа №4. А у 1998 році після проведення реконструкції в будівлі урочисто було відкрито дитяче поліклінічне відділення. Згідно проекту архітектора Ірини Казакової було максимально втілено первісний архітектурний задум Дмитра Дяченка. Зокрема, на центральній фасадній частині відкрились неповторні керамічні композиції, більшість яких дивом збереглася у первісному стані і жодна з яких не повторюють одна одну. А добудовану частину, де нині знаходиться міський центр реабілітації дітей з інвалідністю, прикрашає керамічний триптих з мотивами дерева життя, виконаний полтавськими художниками- керамістами, подружжям Василя та Валентини Мельників.

Принагідно хочу відмітити, що нині в галереї образотворчого мистецтва музею експонується виставка робіт заслуженого майстра народної творчості України Ганни Гойди, де на більшості вишитих майстринею рушників також бачимо «дерево життя».

Не можна не згадати, що хірургічним відділенням до війни завідував заслужений лікар України, блискучий хірург Сергій Олександрович Тимофеєв. Працюючи в лікарні в перші місяці війни та гітлерівської окупації, він врятував життя багатьом воїнам-червоноармійцям та мирним жителям. У своїх спогадах він пише про надання лубенськими медиками допомоги пораненим радянським воїнам Південно-Західного фронту, які потрапили в оточення після тривалої оборони Києва. Спогади цього чудового лікаря нині зберігаються в архівному відділі виконкому міської ради. У 2016 році вони вийшли друком завдяки в першу чергу стараннями Олександра Сиченка - депутата обласної ради, завідуючого поліклінічним відділенням Лубенської лікарні.

Ознайомитись зі спогадами корифея лубенської медицини можна в міських бібліотеках. Згадуючи про будівлю лікарні, у якій йому так подобалось працювати, С.О.Тимофеєв згадує деякі деталі оздоблення першого дітища в подальшому відомого архітектора Дмитра Дяченка. Наприклад, на вході до лікарні відвідувіачів зустрічали різьблені фігури запорізьких козаків. Про цю унікальну будівлю медичного спрямування згадую невипадково. Адже зараз, у нелегкі дні боротьби з пошестю короновірусу, ми з вами віддаємо особливу шану самовідданій праці медичних працівників. Тож нехай нашим медикам допомагають рятувати людські життя, зокрема, і життєстверджуючі символи природи на стінах будівлі видатного зодчого, яку вінчає «сонце правди».

У християнстві воно символізує Ісуса Христа. І саме в цьогорічні весняні дні, відзначивши світле свято Воскресіння Христового і готуючись до свята його Вознесіння, всі ми з особливою надією молимось і чекаємо, щоб «сонце правди» осяяло своїм світлом землю, зігріло наші душі, а «дерево життя» забуяло рясним цвітом і ще довго дарувало людям радість життя.

"Дерево життя" - за життя, фото-2
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі