День Роду

Це дуже особисте, але для кожної людини - святе, глибинне і вічне.

У далекі 30-ті роки, в селі Селецька Оржицького району жила проста селянка Ганна, яка сама виховувала п'ятьох дітей. Так вже сталося у неї в житті, чоловік Денис загинув, а вона, наче горлиця, берегла свій найбільший скарб - дітей.

Найстарший - Іван, допомога і підтримка, Олександра, Галина, Марія, Микола. Всі дрібненькі, жили впроголодь, трудилися, і були дуже дружними. Так вже навчала Ганна своїх дітей, чужого не брати, бути чесними і стояти один за одного горою. Так і було. Вона трудилася в полі, коли їй повідомили, що Іван стріляв із саморобного ''пугача", це була небезпечна хлоп'яча забавка. Летом летіла Ганна додому, забігла в хату, щоб покарати шибеника. Але діти ''стояли горою", вірніше, сиділи. Вони накрили Івана кожухом і всі четверо сіли на нього, оберігаючи від материнського гніву. Плакали. Заплакала і Ганна.

Чимало життєвих уроків довелося їм пережити, пережили і страшну другу світову війну. Як не скрутно було, але ця родина працювала, співала і мірилом найбільших життєвих цінностей мала честь і совість людську. Виросли діти, народили Ганні онуків - десятеро. Подорослішали вже й онуки. Засвайбилося у родині Тараненків. Женили своїх синів і видавали заміж доньок. Будувалися. І на всяку життєву оказію зліталися з усіх усюд всі до одного. Місили глину ногами - співали, мазали хати - співали, весілля дзвеніло піснями у Тараненків. Дружний, сильний, працьовитий рід роз'їхався по світу. У кожного свої клопоти, сім'ї, діти і онуки, роботи. І вже почали зустрічатися разом тільки на похоронах. Першою відійшла у засвіти Олександра - Шура, невтомна трудівниця, далі хвороба забрала Марію, потім Миколу.

Після одного із похоронів, коли вже сиділи за столом, хтось із родини сказав, що життя заставляє нас збиратися тільки по таких сумних подіях. А давайте зустрічатися щороку, всі разом і нехай це буде День Роду! Обрали й дату - свято Трійці. Ось уже восьмий рік поспіль з'їжджається рід Тараненків до Малої Селецької, у сосни, до землі, де пройшло босоноге дитинство їхніх батьків і дідів. П'ють солодку криничну воду, і звичайно ж, співають. Бережуть пам'ять Роду, щоб нові покоління знали, хто вони, звідки і що головне у цьому житті.

З'їжджаються сім'ями із Києва і Полтави, Кременчука і Чорнобая, Оржиці і Лубен, поспішають зустрітися і наговоритися, наспіватися, насміятися і зарядитися на цілий рік, до наступної зустрічі, душевним теплом, життєвою енергією Роду. Щороку кількість Тараненкового роду змінюється, хтось відходить у засвіти, народжуються онуки, поповнюється Рід невістками і зятями, так і живуть.

Цього разу приїхало п'ятдесят і це ще не всі, хтось не зміг за обставинами. Відшумів День святої Трійці піснями Тараненкового Роду, але День Духа святого, День Роду залишається з нами на цілий рік, як священний дороговказ життя.