Олег Соболєв: Прийшов час після років занепаду перейти до розвитку і повернути Лубенщині заслужену славу!

49-річний Олег Соболєв має значний досвід керування підприємствами, але на державних посадах досі не працював. Вирішив йти на вибори, бо не міг далі спостерігати, як занепадає Лубенська громада, для розбудови якої його батько Анатолій Миколайович так багато зробив. Він впевнений, що системний підхід і професійна команда зможуть повернути Лубенщині колишню славу.
"По материалам Факты ictv"

«Я рано усвідомив, що таке відповідальність»

— Що ви найбільше пам’ятаєте про батька?

— Що він весь час був на роботі. Пам’ятаю, як влітку, під час канікул, не міг поїхати на річку, бо батька немає вдома. Канікули, купа часу, гарна погода — але батько повертався в неділю з роботи вдень в кращому випадку 3-4 рази на рік. Тоді могли поїхати на річку.

Інколи батько брав з собою під час поїздок по району. Мені було цікаво дізнаватися, як люди живуть і як все працює.

— Він був вимогливим?

— Дуже вимогливим до себе і тих, хто поруч. Якщо дав слово — тримай і виконуй те, що взявся робити. Він казав мені: «Розумієш, через тебе дивляться на мене». Тому я рано усвідомив, що таке відповідальність.

З батьком Анатолієм Соболєвим

— У школі добре вчилися?

— Так, я старався. Хоча не всі предмети мені подобались, сам процес навчання був цікавий. По завершенню вступив до Київського інституту народного господарства (зараз це Київський державний економічний університет) на економіста. Потім отримав ще одну другу освіту за фахом інженер-технолог в Національному фармацевтичному університеті в Харкові.

Там же, у виші, познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною. Вчились в одній групі. Одружились на третьому курсі. В нас син Денис і донька Єлизавета. Син вже дорослий, працює в міжнародній корпорації, донька студентка, вчиться на соціолога і паралельно працює.

З донькою Єлизаветою і дружиною Тетяною

Та старшим сином Денисом

— Чого ви навчали своїх дітей?

— Того ж, чого навчав мене батько. Порядності. Відповідальності Професійності. Це універсальні принципи, які працюють як на рівні сім’ї, так і на рівні колективу чи громади.

«Мені боляче дивитися на стагнацію і занепад останніх 10 років»

— Все життя ви займалися бізнесом. Чому вирішили зараз йти на громадську посаду?

— Я людина самодостатня. В мене чудова сім’я, мене поважають колеги. Я звик ставити цілі та добиватися результату. Працював у великих і малих компаніях, спеціалізувався на виведенні з кризи і відновленні роботи підприємств. Тому, як менеджер, я просто не можу без болю дивитися на те, що відбувається з Лубнами і всією громадою.

— Що ви маєте на увазі?

— Кілька років тому я повернувся в Лубни. Доглядаю за мамою і відбудовую дім мого батька. І на власні очі бачу стагнацію і занепад, в яких Лубни перебувають останні 10 років.

Я ж тут народився, я пам’ятаю як виглядав наш район! Він був найкращим по області! Спитайте старше покоління, як святкували 1 000-річчя Лубен, яке у всіх було піднесення і гордість за свою землю! Як в села провели газ, як будували об’їзну…

— Це все робив ваш батько?

— Це робили наші земляки під керівництвом мого батька. Сотні, тисячі людей працювали для того, щоб громада розвивалась. Я пам’ятаю стадіон, який з’явився в той час. Сам на ньому займався легкою атлетикою. А зараз на що він схожий? Боляче на це дивитись.

В молоді немає можливості для розвитку, нема куди піти. Та й ноги з такими дорогами можна переламати.

— Але ж нам кажуть: ось так є, тому що грошей на все не вистачає.

— Послухайте, я економіст і можу вам сказати фахово: грошей завжди на щось не вистачає. Питання в тому, як їх витрачати.

Візьмімо, наприклад, ті ж самі дороги. Латка на латці в місті, ще гірша картина по селах. Немає жодної нормальної дороги, але ж їх ремонтують! З року в рік регулярно роблять так звані ямкові ремонти. Замість того, щоб взяти і зробити як слід, якісно і на довгі роки — наші з вами гроші буквально закопують в землю.

А до того, як братись за дорогу, треба замінити труби, що прокладені під нею. Бо інакше доведеться за два тижні знов розкопувати. На господарство треба дивитись комплексно, а не окремо по статтях бюджету.

— Як це зробити? Вибрати до влади міцних господарників?

— Ми всі з вами бачимо результати роботи цих «господарників». Довели до того, що господарства нема — все розвалюється.

В нас комунальні системи як побудували — так вони і стоять, без жодного капітального ремонту. Я вам більше скажу: немає навіть інфраструктурної карти! Крім дідусів, які ще при батьку працювали, ніхто не знає — де ті труби проходять? Бачать тут колодязь, там колодязь і думають: «Ну, напевно труба тут іде». Розкопали — а вона відведена, треба засипати і копати знов. Лубенчани все одно вже звикли сидіти без води.

А ще є каналізаційна система, яка проходять поруч з водогоном. Все вкрай зношене. Якщо, не дай Бог, стічні води потраплять у водогон — буде екологічна катастрофа.

— То що робити?

— По-перше, треба проінвентаризувати все, що є. Скласти карту інфраструктури, оцінити її стан, визначити першочергові завдання. Друге — створити план розвитку міста і громади, бо цього теж немає. Для мене, як кризового менеджера, це очевидно.

«Транспорт і медицина мають бути по всій громаді, а не лише в Лубнах»

— Якщо ви очолите Лубенську громаду, які першочергові проблеми вирішить Олег Соболєв?

— Комунальна інфраструктура, про яку я вже казав. Друге найболючіше питання — транспортне сполучення по всій території громади. Відсутність можливості доїхати до центра громади або у сусіднє село — це свідчення повної неспроможності влади розуміти потреби людей.

Чому люди в селі змушені щось вигадувати і витрачати зайві кошти на те, щоб кудись доїхати?

— Бо нема комунального транспорту. Кажуть, невигідно. А приватні туди їхати не хочуть.

— А чому немає комунального транспорту? От хтось вирішив, що він неприбутковий — то давайте взагалі від нього відмовимось. При тому комерційний перевізник працює. Тут вже, вибачте, щось не сходиться.

По-друге, навіть якщо комунальний транспорт дійсно даватиме збиток — що ж, значить, треба дофінансовувати з бюджету громади. Люди мають повне право на транспортні перевезення. Зрозумійте, громада втрачає від такої обмеженої мобільності! Коли не відбувається нормального руху — неможливе нормальне економічне і соціальне життя. Це як палець собі затиснути, кров перестає поступати — палець німіє, він не працює. Так само з економікою.

— На селі проблема ще і з медициною.

— Будемо відверто казати: на селі зараз медицини взагалі нема. Бабуся не може укол отримати, бо швидка до неї просто не приїде. Це ще одна кричуща ситуація, яку треба негайно виправляти. Бо не може такого бути, що люди в місті мають медичну допомогу, а в селі — ні. Хтось людей поділив на сорти і визначив, кого лікувати, а кого ні.

Моє бачення — фельдшерський пункт має бути в кожному селі. Цей пункт є і в нашій програмі.

— Які ще зміни запланувала ваша команда?

— Вирішення проблеми збирання і утилізації сміття. Ми бачимо, як зараз це відбувається: в сміттєвози навалюють несортоване сміття, все розлітається навколо, сміттєвоз це розчавлює, воно гниє і тече вулицями. Навіть диплом технолога-фармацевта не допомагає дати точне визначення цій субстанції, яка не просто смердюча, а ще й шкідлива для людей і довкілля. Так само на сміттєзвалище все просто викидають, без жодної переробки.

Вирішення проблеми — це сортування сміття і переробка, а також якісне прибирання із дотриманням всіх санітарних норм. А те, що не можна переробити, треба утилізовувати централізовано.

Знову кажу як економіст: екологічна чистота нашого краю — це конкурентна перевага Лубенської громади, яку варто плекати. Бо це здоров’я людей, перспектива розвитку «зеленого туризму». І, врешті-решт, наші діти мають право жити на чистій землі.

— Стосовно туризму і розвитку краю. Ви ж розумієте, що цього не станеться без створення робочих місць і залучення інвестицій.

— Абсолютно точно. Неможливо підвищувати соціальний рівень людей без відкриття нових підприємств. Величезна проблема Лубенщини, та й всієї України — що всю додану вартість ми віддаємо іншим. От є Італія, яка закуповує зерно, виробляє макарони і продає потім всьому світу як італійську пасту. Вся додана вартість залишилась в них.

В нас колись були плодоовочеві бази, була переробка. А зараз ми зерно виростили, завантажили на кораблі та повезли в інші країни. Не муку, не макарони — зерно. Тут, на Лубенщині, люди готові були здавати сливи по 2 гривні за кіло і не могли продати — нема переробних потужностей. Агрохолдинги закуповують під себе певну кількість, але цей запит обмежений. Фермери не можуть заробити.

Тому своє завдання бачу в тому, щоб залучати інвесторів і будувати тут переробні заводи. Це робочі місця, заробіток для тих, хто вирощує сільськогосподарську продукцію, податки в бюджет громади і держави.

Я вважаю, що для таких інвесторів варто дати податкову знижку — 10 років не сплачувати податок на прибуток. Якщо хочеш побудувати переробний завод, готовий вкласти певну кількість коштів у Лубенську громаду і створити робочі місця — будь ласка, пільгове оподаткування. Для держави це все одно вигідніше, ніж безробіття і занепале село.

«Хороший менеджер не шукає причин, чому не вдалося, а знаходить шляхи, як досягти результатів»

— До речі, про село. У вас є розуміння, як розвивати села?

— В новій об’єднаній Лубенській громаді місто Лубни і 62 села. Це вже говорить про те, що питання розвитку сіл — це питання всієї громади. Моя думка така: якщо ми об’єдналися, маємо жити єдиним життям. Не може в жодному разі село бути відокремлене від міста. Тому найперше питання — відновити транспортне сполучення, щоб люди могли вільно пересуватися всією громадою.

Плюс медицина. Фельдшерські пункти мають бути в кожному селі.

Нові робочі місця і можливість для заробітку. Переробна промисловість дасть додаткову можливість фермерам заробляти.

Дороги, сміття, комунікації — все в однаково вбитому стані по всій громаді. Тому інвентаризація всього, оцінка, план розвитку — і починаємо відбудовуватися.

Також необхідно провести чітку інвентаризацію земель, щоб люди знали: хто на яких правових підставах працює. Заключено багато договорів оренди, які навіть не зареєстровані. Нерідкі випадки, коли в селян беруть в оренду пасовища, а використовують як орні. Відповідно, власнику паю не доплачують справедливу ціну за оренду.

Селян дурять і тим, що за орендовану землю платять або не повну ціну, або розраховуються врожаєм. При тому комерсантам продають по одній ціні, а селянину в півтора рази дорожче.

Зараз не лише в районі, в по всій країні ніхто точно не знає, скільки і якої землі є. Якщо брати Лубенський район, то десь 20-30% землі знаходиться поза обліком. Відповідно, селяни, фермери незахищені перед зловживаннями і маніпуляціями. Це треба змінити. Власники земель мають знати свої права і мати можливість захистити свої інтереси.

— Ваша програма звучить чудово, але чи вдасться її реалізувати?

— Я не кажу, що на другий день після виборів настане райське життя. Потрібно багато зробити і важко попрацювати всій нашій команді.

Вже 10 років поспіль ми бачимо, як Лубни і весь район занепадають, а влада розповідає, чому так відбувається. З кожним роком справи все гірші, а розповідь все краща. В нас нічого не будується, не розвивається — лише розвалюється. Ми проїдаємо і доношуємо створене до нас працею цілих поколінь людей. А що ж залишиться у спадок нашим дітям?

Лубнам потрібен кризовий менеджер, який об’єднає фахівців у всіх галузях і складе чіткий план робіт. Я маю такий досвід. І знаю, що хороший менеджер не шукає причин, чому не вдалося, а знаходить шляхи, як досягти результатів. Прийшов час після років занепаду перейти до розвитку на благо кожного і повернути Лубенщині заслужену славу!