Лубенський піснедар

Лубенський піснедар, фото-1

Розповідь Віри Лахути про Олександра Житинського:

«З БЕРЕГІВ СУЛИ Й ДО НЕБОКРАЮ ХАЙ НАША ПІСНЯ РАДІСНО ЛУНА…» Це слова з пісні «Привітальна», яку знають чимало лубенців. Дехто втирає сльозу розчулення, коли чує її, адже з нею пов’язані молоді роки… і Людина, яка понад усе любила пісню, тому щедро дарувала її народу. Минає рік як відійшов у засвіти заслужений працівник культури України, засновник та керівник народного аматорського хорового колективу «Родослав» міського Будинку культури Олександр Митрофанович Житинський. Це була непересічна особистість, талановитий піснедар, як його досі називають рідні Лубни. Напевно ще із молоком матері, Олександр Житинський всотав любов до української народної пісні, надійно зберіг її у серці і проніс крізь усе життя. Він був членом обласної спілки самодіяльних композиторів, концертмейстером народного самодіяльного ансамблю танцю «Юність», більше 50-ти років радував своїх земляків піснею про Україну, про рідний Лубенський край, засновником не лише аматорського хорового колективу «Родослав», а й хору «Посулля» та аматорського ансамблю «Посульські козаки». Ніхто не відає, як і коли він усе встигав і звідки черпав сили. Вочевидь, пісня та її глибинне коріння наснажувало його душу творити, іти до людей. Не варто займатись «канонізацією» навіть дуже талановитих людей по закінченню земної дороги, принаймні, більшість із них цього б не хотіли. Олександр Митрофанович не був янголом, був звичайною земною людиною… зі своїм характером, часом нестримним, темпераментом, звичками, настроєм. За словами колег, із ним не було надто легко, особливо в часи творчих криз, а вони, звісно, бувають у всіх творчих людей, та він був безтямно закоханий у пісню. Любив свою роботу, ніколи не опускав рук. Своїм завзяттям, запалом надихав тих, хто були поруч. Саме тому мав багато успішних проектів. А визнання з боку громади й держави заохочувало, додавало впевненості і снаги. І він ішов… Ішов до останнього, навіть тоді, коли вже сили покидали його. Багато лубенчан і сьогодні з теплом і смутком згадують його, розуміючи, що навряд чи скоро в історії Лубенщини з’явиться такий фанатичний піснедар в доброму розумінні цього слова… Особливо це розуміють ті, хто з ним був від самого початку… А розпочав свою трудову діяльність він у далекому 1965-му концертмейстером самодіяльного народного ансамблю танцю «Юність» Лубенського районного будинку культури. Багато працює, пробує свої сили у диригентській справі. У 1967-му - проводить репетиції та керує виступом зведеного хору міста на святі пісні, відтак з’являється задум створити хоровий колектив, в основу якого покласти народну пісню. Бажаючих спочатку було небагато. Доводилось їх шукати. Але він не хотів заманювати, він знав як захоплювати красою і мудрістю народної пісні . І йому це вдавалося. Ось так у 1975 році і народжується творчий колектив із промовистою назвою «Родослав», якому у 1982 році Міністерством культури УРСР присвоєно високе звання «Народний самодіяльний», в репертуарі - майже 200 творів. Керівника нагороджено почесною грамотою Верховної Ради УРСР. Це – визнання!.. Хор стає відомий в Україні. Прихильники його пісень у Полтаві й Гадячі, Житомирі й Вінниці, у Музеї народної архітектури й побуту (Пирогово) та Київському військовому окрузі в республіканському телетурнірі «Сонячні кларнети». І повсюди - визнання, нагороди й дипломи. За багаторічну плідну працю, активну творчу і організаторську діяльність з розвитку хорового мистецтва, вагомий особистий внесок у збереження та примноження української пісні, О. М. Житинському в 2002 р. присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України». Потім - нагородження дипломом лауреата Міжнародного Академічного Рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна», грамотами Президії Верховної Ради України, Міністерства культури, Полтавської обласної ради, управління культури облдержадміністрації, Лубенської міської ради. У 2018 році стає лауреатом премії ім. В. Симоненка у номінації «Мистецтво і монументальна скульптура» за вагомий особистий внесок у збагачення культурно-мистецької спадщини міста. І це - не весь перелік творчих здобутків, адже Олександр Митрофанович - самодіяльний композитор. За його життя, світ побачила не одна збірка: «Калинова сопілка», «Срібні ручаї», «Посульські мотиви». Ці пісні з успіхом виконуються аматорськими та професійними творчими колективами, виконавцями в Україні та за її межами. Пісенник «Хай українська пісня лине», що вийшов друком 2016-го року, донині користується популярністю. Пісні на слова Н. Баклай «Журба», «Над Симоненком лебеді летять», «Матері» на слова О. Житинського виконує Заслужена артистка України Олена Білоконь. «Сповідь на руїні» на слова О. Печори, «Дніпро-Славутич», «Ти чекаєш» в репертуарі Черкаського державного народного хору. «Зажур-гора» була виконана на заключному концерті фестивалю військово-патріотичної пісні Збройних сил України «Червона калина» в м. Києві і визнана кращим патріотичним твором фестивалю. Олександр Митрофанович останній рік хворів. Він думав про те, щоб хтось продовжив його справу. Своє прохання адресував Володимиру Олександровичу Котюху, людині, якій довіряв, бо знав: він не підведе. Народний аматорський хор «Родослав» продовжує жити і творити під керівництвом Володимира Котюха: бере активну участь в загальноміських святах, урочистостях. У 2019 р. хоровий колектив брав участь у регіональному фестивалі хорових колективів «Пісенне Посулля» (смт. Недригайлів Сумська обл.), нагороджені дипломом, а також стали учасниками пісенного конкурсу «З любов’ю до життя» ( м. Київ), привезли кілька нагород: диплом Гран-прі у номінації «Хор», чоловічий ансамбль хору стали лауреатами ІІ ступеня, жіночий ансамбль хору «Лубенські молодиці – дипломанти у номінації «Хоровий ансамбль». На кінець квітня планувався "Вечір пам’яті О. Житинського" за участю народних хорів із Гадяча, Недригайлова (Сумщина), чоловічих та жіночих ансамблів з Нижнього Булатця, Оржиці, районного та міського будинків культури тощо. Однак, у зв’язку з карантинними обмеженнями, захід переноситься на невизначений термін. Пам’ятаючи про Олександра Житинського, продовжуючи його справу, оберігаючи і поповнюючи пісенну скарбницю Посульського краю для майбутніх поколінь, ми втілимо в життя його мрію – не дамо вмерти пісні, бо він часто казав: «Умре пісня – умре нація. Адже пісня – це історія народу, покладена на музику. І немає нічого кращого в світі, як заспівати пісню разом - хором…»

Тож, співаймо, плекаймо, любімо і пам’ятаймо…

Лубенський піснедар, фото-2
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі