МЕРЕЖИВО ЖІНОЧОГО ЖИТТЯ

МЕРЕЖИВО ЖІНОЧОГО ЖИТТЯ, 05361.com.ua

Свій перший клас педагог Валентина Романівна Терещенко (Грищенко) пам’ятає дуже добре, мабуть так само, як і кожен з її учнів на все життя запам’ятав свою першу вчительку.

Взагалі Валентина Романівнадуже цікава співрозмовниця і мудра жінка, у своєму житті пережила чимало радісних і трагічних подій,але не втратила щирості і душевного тепла.

Розповідаючи про те, як прийшла працювати у школу і їй довірили цілий клас, вона згадує кожного учня. У класі було сорок п’ять дітей, і понині вона підтримує з ними зв'язок, спілкується. Показує вхідні двері і велику шафу у прихожій, все це їй допомогли встановити майстровиті колишні учні, які поважають свою вчительку.

Згадує, як допомагали їй батьки першокласників,більшість із яких були на два-три роки старші від неї самої. У восьмидесяті роки минулого століття батьки дуже переймалися навчанням своїх дітей, та і самі вчителі прикладали чимало зусиль щоб якомога краще вчити. В ті часи не було багато методичного та наочного матеріалу, тож доводилось вигадувати різні прийоми, підключати фантазію і не рахуватися з власним часом, щоб підготувати для учнів цікавинки.

Одного разу їй потрібно було виготовити абетку для класу і вона попросила своїх сестер, а їх у неї три, щоб вони по черзі побавили її малого сина. Але за цілий день ніхто з них не прийшов. Яке ж було її здивування, коли о шостій годині вечора прийшли всі три сестри і принесли добре виконану на окремих листах ватману, яскраво розмальовану абетку!

Вони дуже дружні, і понині телефонують одна одній по кілька разів на день, підтримують одна одну.

Валентина Романівна завдячує своїм батькам які виховали чотирьох доньок достойними і освіченими людьми. Її батько був директором дзеркальної фабрики, а мама – Галина Миколаївна Грищенко, сорок два роки пропрацювала вчителькою математики у лубенській школі №2.

Роздивляючись загальну фотографію педагогічного колективу школи за 1980-й рік, згадали тодішнього директора - Петра Костьовича Шокала іпоіменно кожного педагога.

Високий професіоналізм і відповідальність були тоді в пріоритеті. Тож не дивно, що Валентина Романівна двадцять п’ять років свого життя віддала улюбленій педагогічній роботі.

Зараз вонавже на заслуженому відпочинку і займається ще однією улюбленою справою – в’яже гачком. Її мереживні скатертини, серветки, сумки, іграшки, сукні, кофтинки, користуються дуже великим попитом серед друзів і знайомих. І це заслужено, адже кожен виріб - то витвір мистецтва.

Скільки потрібно хисту і фантазії, часу і терпіння, щоб вив’язати ось таку ажурну скатертину, яка потім буде прикрашати кімнату і приносити радість людям багато років поспіль.

Це особливе жіноче світосприйняття – бачити прекрасне, компонувати і втілювати його у дивовижні роботи.

Як говорила її бабуся – перед тим як вийти заміж, треба обов’язково навчитися шити, вишивати, в'язати, вміти зі смаком одягатися, змістовно підтримувати бесіду. Тож мудрі повчання бабусі стали важливими постулатами у житті чотирьох онук, бо кожна з них має свій талант.

Захоплення в’язанням почалося з того моменту, коли їй одного разу подарували клубок шерстяних ниток. За багато років були випускні і вечірні сукні, в’язані пальта, одне з яких нині носить знайома у Франції, та багато іншого.

Показала Валентина Романівна дивної краси мереживну сукню, яку вона виконала власноруч використовуючи візерунок із старовинного бабусиного рушника. В’язала для себе, але мабуть передасть племінниці, яка часто буває за кордоном,у різних країнах, а там прийнято вдягатися на прийоми у національний одяг. Завдяки таким майстриням як Валентина Романівна, наша Україна звучить у всьому світі. Та й взагалі, вишуканаручна робота від автора нині дуже цінується.

Майстриня і невтомна рукодільниця не тільки виконує мереживні роботи на замовлення, але й багато своїх робіт просто дарує.

До речі, в’язання гачком – це особливий вид мистецтва, адже узори вив’язаніспицями вже з легкістю повторюють запрограмовані в’язальні машинки, а створені за допомогою гачка і жіночих рук – унікальні.

Різні люди траплялися на життєвому шляху Валентини Романівни, але найголовніше, як зазначила вона, це завжди, за будь-яких обставин, потрібно залишатися людиною у повному сенсі цього слова.

Справжнім надбанням вона вважає те, що має багато друзів з якими спілкується.

Коли у 2014 році в Україні розпочалася війна, з далекого Таджикистану, де їй колись довелося побувати, зателефонували знайомі і запропонували переїхати на постійне проживання до них разом з усією родиною. Але залишити свою країну не було навіть на думці.

Більше десяти років вона працювала методистом у колишньому Будинку піонерів (нині районний будинок культури), тоді саме завдяки її неспокійній вдачі започатковувались вечори відпочинку для підлітків з конкурсами і змістовною програмою. І досі із великою подякою згадує як Артур Коряк приносив з дому магнітофон, який тоді був рідкістю, для заходів.

Саме на початку переломних 90-х років, розповідає вона, довелося вперше стикнутися із таким поняттям як покинуті діти, дитяча проституція. Їх потрібно було забирати з вулиць, якось організовувати і залучати у гуртки. Що й робила Валентина Романівна зі своїми колегами, та шкільними вожатими.

До речі, вона була однією з ініціаторів проведення щорічного загальноміського свята - ходи випускників шкіл на Володимирський майдан. Адже до цього випускні вечори проводилися у кожній школі автономно.

Проведення конкурсів веселих і винахідливих (КВН) у Лубнах – це також ініціатива Валентини Романівни, яку зрозуміли і підтримали однодумці.

Оцінюючи свій педагогічний стаж, вона зазначає, що інколи приділяла більше уваги своїм учням, ніж двом синам. У неї в домі постійно знаходились діти яких вона навчала, бо так було заведено ще від мами, справжнього педагога.

Рано чи пізно кожен з нас аналізує своє життя. Рідко хто залишається задоволений повністю, адже різні обставини супроводжують нас. Та мабуть найголовніше – це прожити життя по совісті, не зраджуючи ні себе ні людей, бути вірним своїй професії і вміти дарувати людям радість.

На перший погляд, звичайна жінка Валентина Романівна – то насправді цілий світ, сповнений справжніх почуттів, відвертих емоцій, творчих фантазій і великої любові.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі