ІСТОРИЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ЛУБЕН: БУДІВЛІ-ЮВІЛЯРИ

ІСТОРИЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ЛУБЕН: БУДІВЛІ-ЮВІЛЯРИ, 05361.com.ua

Краєзнавча година зібрала поціновувачів лубенської старовини минулої
суботи, 11 січня, у краєзнавчому музеї імені Гната Стеллецького.

Темою цього зібрання стали будівлі-ювіляри, визначні пам’ятки
архітектури нашого міста, побудовані у минулому столітті геніальними
архітекторами.

Одна з них –  будівля колишньої земської лікарні, яка звертає на себе
увагу архітектурною неповторністю.

ІСТОРИЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ЛУБЕН: БУДІВЛІ-ЮВІЛЯРИ, фото-1

Побудована в 1913-1915 роках за проєктом  відомого українського
архітектора, а на той час студента Петербурзького інституту цивільних
інженерів Дмитра Михайловича Дяченка. Первісний план будинку було
складено головним лікарем Лубенської земської лікарні, який спеціально
виїздив до Німеччини для вивчення досвіду проєктування і обладнання
подібних лікарень.

 Будівля є одним із не багатьох уцілілих на Україні шедеврів
українського модерну (української народно-стильової архітектури).
Центральний вхід підкреслено фронтоном барокового малюнку з написом
«Лубенская земская больница» та гербом міста Лубен. За входом над
головним вестибюлем було розміщено водонапірну башту, яка увінчана
шпилем з рипідою – «сонце правди». Стіни основної частини корпусу
почленовані великими вікнами, які оздоблені пластичними поличками з
фронтончиками з майоліковими зображеннями квітів і птахів. Наріжні
ризаліти головного фасаду прикрашають дві ніші, в які вписані дві
різьблені по тиньку композиції, що утворюють «дерево життя» і
нагадують знамениту полтавську вишивку «білим по білому». Високий
шатровий дах будівлі було вкрито черепицею сірувато-блакитно-синього
кольору, що була викладена у вигляді килимового орнаменту. Горищні віконця на
даху мали форму маленьких хаток. Оригінальне поєднання
народностильових, модерних і необароккових тенденцій дозволило
створити своєрідний архітектурний витвір, що став окрасою міста.

 Після революції до початку Великої Вітчизняної війни в будівлі
знаходилось хірургічне та пологове відділення Лубенської лікарні. В
ньому працював, зокрема, відомий хірург, заслужений лікар УРСР
С.О.Тимофеєв. Ним надавалась медична допомога пораненим
червоноармійцям і радянським військовополоненим в перші місяці війни і
навіть під час фашистської окупації. При відступі гітлерівських військ
у вересні 1943 р. будинок був ними спалений. У повоєнні роки будівлю
було відбудовано і пристосовано до потреб школи. Проте велика
кількість елементів фасаду і обладнання не були відновлені.

 Після переходу загальноосвітньої школи №4 до нового приміщення в
будівлі деякий час знаходився районний відділ освіти та станція юних
техніків і натуралістів. У 1998 р. після проведення реконструкції в
будівлі було урочисто відкрито дитяче поліклінічне відділення
Лубенської ЦРЛ, зараз там також знаходиться амбулаторія загальної
практики сімейної медицини №2. Реконструкцію будівлі було здійснено
згідно проекту архітектора І.Е. Казакової за участі головного
архітектора міста О.І. Зота, художника А.І.Харчука та колишнього
головного архітектора В.І.Семенюти. Під час проведення ремонтних робіт
було максимально втілено первісний архітектурний задум Д.М.Дяченка,
зокрема, покрівлю було вкрито черепицею синього кольору. На
центральній фасадній частині відкрились неповторні керамічні
композиції, більшість яких дивом збереглися у первісному стані.
Добудовану частину прикрашає керамічний триптих, виконаний
полтавськими художниками. Зараз у ній знаходиться дитячий
реабілітаційний центр для дітей з обмеженими фізичними можливостями.
Тож творіння молодого архітектора Дмитра Дяченка отримало друге життя
і продовжує викликати почуття гордості у лубенців і захоплення у
гостей міста.

Будівля колишньої міської управи

ІСТОРИЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ЛУБЕН: БУДІВЛІ-ЮВІЛЯРИ, фото-2

Будівля колишньої міської управи на розі колишніх вулиць Дворянської
і Гімназичної ( нині вул. Я.Мудрого та вул. Г.Тютюнника) довершує
архітектурний ансамбль цього чарівного куточка Лубен. Як свідчить дата
на одному з її фасадів, зведено будинок міської управи в 1910 році.
Вхід до неї спрямований на вуличне перехрестя і у верхній частині
вхідного фасаду було розміщено герб Лубен (рука з полковницьким
перначем). Архітектурний стиль цього будинку (неоренесанс з елементами
модерну) гармонує зі стилем колишніх будівель духовного училища та
жіночої гімназії.

 В післяреволюційні роки тут знаходився Будинок піонерів, а в перші
місяці війни тут жили привезені з Харкова вихованці дитбудинку.
Багатьох із них фашистські окупанти використовували як донорів для
поранених гітлерівських офіцерів, що лікувались у госпіталі,
розташованому навпроти у приміщенні колишньої чоловічої гімназії (на
цьому місці зараз – ЗШ №1). Після визволення міста у вересні 1943 року
з балкона цього будинку перед жителями Лубен виступав командир 337
стрілецької дивізії генерал-майор Г.Й.Ляскін. Тому в 1974 році
навпроти було встановлено пам’ятний знак на честь 337 Лубенської
стрілецької дивізії, яка визволила наше місто від фашистських
загарбників. У відбудованому після війни приміщенні колишньої міської
управи нині знаходиться житловий будинок.

 Будівля колишнього окружного суду

ІСТОРИЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ЛУБЕН: БУДІВЛІ-ЮВІЛЯРИ, фото-3

Відомий український архітектор Олексій Михайлович Бекетов спроєктував
для нашого міста дві величні споруди – Лубенського жіночого
єпархіального училища та Лубенського окружного суду. Остання будівля є
центром круглої площі, яку нині названо іменем академіка Бекетова.
Зараз у цьому приміщенні знаходяться Лубенська районна
держадміністрація та Лубенська районна рада, його було збудовано на
початку ХХ століття за сприяння тодішнього голови суду Лубенської
округи О.П.Тимофеєва, батька відомого лубенського лікаря
С.О.Тимофеєва. Архітектуру цієї будівлі відрізняє офіційний класичний
стиль, центральний і боковий фасади увінчано порталами з колонами.
Вони з’єднують обидва поверхи і завершуються фронтонами з великими
карнизами.

 У 1905 р. Лубенським окружним судом за протидію царському уряду було
винесено вирок до заслання відомому українському письменнику Архипу
Тесленку, уродженцю Лохвицького повіту. А в 1909 р. тут слухалась
справа 38 організаторів «Лубенської республіки», яка була проголошена у
грудні 1905 року, серед них – Андрій Лівицький, пізніше відомий
український громадсько-політичний діяч, президент УНР у екзилі;
Анастасія Грінченко (донька відомого українського письменника Бориса
Грінченка) та її наречений, студент гірничого інституту Микола
Сахаров; лубенці, брати Володимир та Микола Шемети. В.Шемет –
український громадсько-політичний діяч, був обраний членом Української
Центральної ради. Братів Шеметів під час судового процесу захищав
відомий на той час адвокат Микола Міхновський, пізніше відомий
український національний діяч. Йому вдалось добитись виправдувального
вироку для своїх підзахисних, що слугувало розвитку дружніх стосунків
між ними. М. Міхновський в кінці 1917-на початку 1918 року живе в
родині Шеметів і працює мировим суддею в Лубенському суді.

 В після революційні роки в приміщенні колишнього окружного суду
знаходились установи райвиконкому, міський суд і архів. Як і всі
великі будівлі, будинок був спалений фашистами при відступі у вересні
1943 року.

А після відбудови в 1962 році в цій величній адміністративній будівлі
знову розмістились районні установи і організації. Навколо будівлі
розбито ошатний сквер, а перед входом знаходиться районна Дошка
пошани.

Будівля колишнього духовного училища

ІСТОРИЧНЕ ОБЛИЧЧЯ ЛУБЕН: БУДІВЛІ-ЮВІЛЯРИ, фото-4

 Один із найбільш ошатних куточків міста що знаходиться на перехресті
колишніх вулиць Дворянської та Гімназичної (нині вул. Я.Мудрого та
вул. Г.Тютюнника), прикрашає фундаментальна будівля колишнього
Лубенського духовного училища (нині Лубенський фінансово-економічний
коледж Полтавської державної аграрної академії). Споруджена у
1883-1885 роках за проектом архітектора М.Ємбулаєва, який у її
проектуванні використав еклектичний напрямок. Тому триповерхова
будівля має риси стилю палаців епохи ренесансу або відродження,
присутні в ній також елементи російського класицизму і модерну.
Духовне училище проводило підготовку молодшого духовенства – дияконів,
псаломщиків. Воно обслуговувало 253 приходи Полтавської єпархії, при
закладі діяла домова Кирило - Мефодіївська церква. В училищі навчались
засновник Миргородського курорту І.А.Зубковський, письменник Василь
Барка(Очерет) – автор роману «Жовтий князь», одного з перших творів
про голодомор 1932-1933 років.

 В 1917 році училище було закрито, а у приміщенні розташовано
госпіталь для поранених червоноармійців та трудову школу,
реорганізовану згодом у середню школу №6 ст. Лубни. З 1932 року там
знаходилась 56 школа Південно-Західної залізниці, яка згодом стала
найкращою школою Лубенщини, де у середньому навчалось 1300 чоловік.
Учнями цієї школи були Борис Гайдай, Анатолій Буценко, Тамара Гайдай,
Людмила Луценко – учасники підпільної боротьби з фашистами в роки
війни, що заплатили за це ціною свого юного життя. У просторому приміщенні до війни знайшлось місце і для міського архіву. Під час гітлерівської окупації в будівлі
знаходилась адміністративна частина пересильного табору для радянських
військовополонених. При відступі з міста у вересні 1943 р. це красиве
приміщення було спалено фашистами.

 В 1944 р. в Лубнах почав діяти сільськогосподарський технікум
бухгалтерського обліку, який з 1960 року розпочав навчання у щойно
відремонтованому приміщенні колишнього духовного училища. З 2005 року
заклад було реорганізовано у Лубенський фінансово-економічний коледж
Полтавської державної аграрної академії, який проводить підготовку
молодших спеціалістів за спеціальностями: бухгалтерський облік,
економіка підприємства; фінанси і кредит, комерційна діяльність. Про
історію навчального закладу розповідає музейна кімната, де можна
дізнатись як про історичне минуле приміщення коледжу, так і про його
досягнення та шляхи розвитку.

Тож, проходячи вуличками нашого славетного міста, треба з певною
повагою відноситися до таких презентабельних ювілярів, які милують око
віками.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі