Живі натюрморти життя в Лубнах

Живі натюрморти життя в Лубнах

Ніяк не можна пройти повз такий живий натюрморт, який виклала ця мила
пані перед собою на асфальті, підстеливши ряднинку.

Живі натюрморти життя в Лубнах, фото-1

Черевики, які берегла для особливих подій багато років та так і не
зносила. Алюмінієвий новенький бідончик, що вже напевно, не
знадобиться. Декоративний глечик та фотокартинка.

-Купуйте, - пропонує бабуся, - я недорого віддам. Під цією картинкою
виросли три моїх доньки. Вона висіла на стіні біля дитячого ліжечка і
дівчатка тільки-но спиналися на ніжки все тягнули свої рученята до
неї: - Ляля!

Бабуся розповідає і посміхається вустами від теплих спогадів, а в очах
– невимовний смуток.

Дуже зворушлива розповідь. Один маленький епізод з чужого життя зачіпає за душу.

Ця мила, доброзичлива пані винесла продавати свій нехитрий крам і
дорогу серцю картинку не від хорошого життя. Прожити на мізерну пенсію
сьогодні просто неможливо, якщо не допомагають діти.

У наших верховних засідателів, які ніби прилетіли з іншої галактики,
один тільки обід вартує, як одна бабусина пенсія, а може й дві.

- Як вам вдається жити на свою пенсію? – запитую літню жінку.

- Та хіба це життя! Я отримую тисячу вісімсот гривень, хоча
майже сорок років пропрацювала у колгоспі. А мій чоловік працював все
життя трактористом. То в нього дві тисячі гривень. Дуже багато грошей
тратимо на ліки.

- Це означає, що дві живі людини, які все життя працювали,
тепер знаходяться за межею бідності. На двох  - три вісімсот, коли
навіть мінімальної зарплатні, близько п'яти тисяч гривень не вистачає,
щоб прожити нормально одній людині. Що тут скажеш – це відверте
рабство.

Про стан справ у державі можна судити по тому, як забезпечені пенсіонери і діти.

Не будемо говорити про пенсіонерів Європи, які подорожують,
розважаються, відпочивають і живуть у своє задоволення. Судячи по
тому, як наша держава відноситься до людей, які своїми руками
будували все, що і понині служить нам, можна сказати тільки одне –
біда!

Покоління пенсіонерів, яким сьогодні за сімдесят - люди дуже
витривалі і мудрі. Їх треба поважати, особливо нашим політиканам, які
визначили таку мізерну суму пенсій.

А поки що, старенькі змушені щодня виносити свої нехитрі
скарби на ринок, прямо  людям під ноги, щоб вторгувати бодай на
хлібину.

У якій країні ми живемо сьогодні? Коли вже ці сумні живі
натюрморти ми будемо спостерігати не щодня, серед бруду міських
вулиць, а в картинних галереях, у розділі «Мистецтво депресивного
періоду».

суспільство межа бідності стихійний ринок Лубни
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі