Назви лубенських вулиць

Фантастичний українець, який прожив 113 років.

Згадуючи нашого славетного земляка, треба зазначити, що
216 років тому на Соловках помер останній кошовий отаман Запорозької
Січі, народжений 20 червня 1690 року у селі Пустовійтівка, Лубенський
полк, Гетьманщина (нині Роменський район Сумщини)  - Петро
Калнишевський, який помер 31 жовтня 1803 року у віці 113 років.

Назви лубенських вулиць, фото-1

За військові заслуги у віці 80 років він отримав звання генерал-лейтенанта.
Але після рішення російської цариці ліквідувати Військо Запорізьке,
хвацького вояка ув’язнили.

І не просто ув’язнили, а відправили довічно на Соловки, до
однойменного монастиря-тюрми.

І було йому тоді 86 років.

При цьому тримали його у нелюдських умовах, щоб скоріше помер і всі
про нього забули.

А він все ніяк не помирав.

Коли йому виповнилося 110 років, вийшов указ вже нового царя про його
помилування.

Але йти йому вже було нікуди, тож залишився він при монастирі.

Бо вже майже чверть століття провів у його стінах.

Похований був на головному подвір’ї Соловецького монастиря у віці 113 років.

У 2004 році, 28 червня, Петру Калнишевському- незламному українцеві,
на території Соловецького  монастиря  поставили пам’ятник (на фото).

Назви лубенських вулиць, фото-2


У 2008 році Українська православна церква Київського патріархату
приєднала його до лику святих.

Канонізований УПЦ КП у 2008 році (вшановують, як Петра
Багатостраждального) та УПЦ МП в 2015 році (вшановують, як праведного
Петра Калнишевського).

На Січі, куди, за переказами, Калнишевський потрапив ще в юному віці,
у 8 років, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську
Запорозькому. Відзначався своїм розумом та фізичною силою. Був
військовим осавулом і відповідав за стан та організацію війська, потім
суддею Війська Запорозького низового (1760). У 1762 році обраний
кошовим отаманом, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею
Катериною II усунутий із посади. У січні 1765 року всупереч царській
волі старшина знову обрала його кошовим і переобирала на цю посаду
протягом наступних 10 років (до ліквідації Січі Катериною ІІ у 1775).

За мужність у російсько-турецькій війні 1768—1774 роках, Військо
Запорозьке дістало подяку від цариці. Кошовий отаман у віці 80 років
став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія
Первозванного, йому присвоєно військовий чин
генерал-поручикаРосійської армії.

Петро Калнишевський обстоював земельні володіння і територіальні права
Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга
(1755—1756, 1762, 1765). Прагнув посилити свою владу й обмежував права
старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі
у запорозьких степах, про заселення запорозьких земель, сприяючи
переселенню туди селян з Лівобережної України, Правобережної України й
Слобідської України. Попри вимоги поміщиків, не видавав із володінь
Січі втікачів. Уважав створення хуторів і зимівників засобом
стримування наступу царизму на територію Вольностей Війська
Запорозького низового: 1770 року там налічували 45 сіл та близько 4000
хуторів-зимівників. Калнишевський був людиною заможною і віруючою.
Коштом Калнишевського збудовано церкви: Святої Трійці в селі
Пустовійтівка, Покрови Пресвятої Богородиці в місті Ромни,
Свято-Миколаївську в місті Смілі, придбано багато церковної
літератури, фінансувалося чимало шкіл.

 Погром Запорозької Січі та арешт кошового отамана.

Князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації
Запорозької Січі 23 квітня 1775 року. 4 червня за схваленим планом
100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія,
повертаючися з війни з Османською імперією, обступило Січ,
скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще з цієї війни не
повернулося.

На другий день, за розпорядженням царського генерала Текелі з січових
сховищ забрали і вивезли боєприпаси, козацькі клейноди, матеріальні
цінності й архів запорізької військової канцелярії. Кошового отамана
Петра Калнишевського, військового писаря Івана Глобу і військового
суддю Павла Головатого було арештовано в наметі Текелі і закуто в
кайдани.  10 червня 1776 року згідно з указом Катерини ІІ за № 1419
останній кошовий Петро Калнишевський під охороною 7 конвоїрів був
відправлений на довічне заслання у Соловецький монастир «за віроломне
буйство та розорення російських підданих».

Монастирському керівництву наказано утримувати Калнишевського «без
відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й
спілкування з іншими персонами і тримати під вартою солдат монастиря».

3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «что
нѣтъ теперь болѣе Сѣчи Запорожской въ политическомъ ея уродствѣ(рос)».
6 пунктів довгого маніфесту фактично зводилися до звинувачення
запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності й намаганні
створити незалежне управління.

Соловецький монастир.

Петра Калнишевського утримували у казематі № 15. Коли кошового
перевезли з камери в інше приміщення, то від нього залишилося в камері
більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час,
він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра,
виросли великі нігті, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з
ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей.

Указом нового імператора Російської імперії Олександра Павловича від 2
квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав
право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов
111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на
113 році життя 12 листопада (31 жовтня[8]) 1803 року. Цей наш
славетний предок жив у трьох  століттях: сімнадцятому, вісімнадцятому
та дев’ятнадцятому.

Похований на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед
Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті
Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено
могильну плиту з текстом:

Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда
Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского,
сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на
смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был
освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел
душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои
вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду
смертию благочестивою, доброю.

24 жовтня 2012 року пам'ятник Петру Калнишевському відкрили на Сумщині.

29 березня 2012 року Національним банком України введена до обігу
срібна пам'ятна монета номіналом 10 гривень. Монета належить до серії
«Герої козацької доби».

У липні 2016 року поблизу м. Березівка Одеської області був відкритий
пам'ятний знак Петру Івановичу Калнишевському, останньому кошовому
отаману Запорізької Січі. У 1770 році козаки під його керівництвом
стояли тут табором біля річки Тилігул. Тут також відреставровано
криницю, з якої пили воду козаки.

Вулиці, названі на честь Петра Калнишевського, є в Києві, Житомирі,
Херсоні та багатьох інших населених пунктах України.

У Лубнах також є вулиця названа іменем Петра Калнишевського.

Цей козак, геройський отаман, не дає нам забувати про славну історію українського народу.

Нагадуючи сьогодні про Петра Калнишевського вам, шановні читачі, 
хочемо, щоб ви завжди пам’ятали, хто ми є, якого роду, який шлях пройдено
нашою державою і яка відповідальність за Україну лежить на кожному з
нас.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі